Реферат: Будова організму людини: клітини, тканини, органи, нервова система і мозок, Xreferat.

19.09.2015

Будова організму людини: клітини, тканини, органи, нервова система і мозок

Реферат

на тему: «Будова організму людини: клітини, тканини, органи, нервова система і мозок»

БУДОВА І ХІМІЧНИЙ СКЛАД КЛІТИНИ

Як і все живе, організм людини складається з клітин. Завдяки клітинному будові організму можливий його ріст, розмноження, відновлення пошкоджених органів і тканин та інші форми діяльності. Форма і розміри клітин різні і залежать від виконуваної ними функції.

У кожній клітині розрізняють дві основні частини — цитоплазму і ядро, в цитоплазмі, у свою чергу, містяться всіх органел — найдрібніші структури клітини, що забезпечують її життєдіяльність (мітохондрії, рибосоми, клітинний центр та ін). В ядрі перед поділом клітини утворюються особливі ниткоподібні тільця — хромосоми. Зовні клітина вкрита мембраною, що відокремлює одну клітину від іншої. Простір між клітинами заповнений рідким міжклітинною речовиною. Головна функція мембрани полягає в тому, що вона забезпечує вибіркове поступлення речовин у клітину та виведення з неї продуктів обміну.

Клітини організму людини складаються з різноманітних неорганічних (вода, мінеральні солі) і органічних речовин (вуглеводи, жири, білки і нуклеїнові кислоти).

Вуглеводи складаються з вуглецю, водню і кисню; багато хто з них добре розчиняються у воді і є основними джерелами енергії для здійснення життєво важливих процесів.

Жири утворені тими ж хімічними елементами, що і вуглеводи; вони нерозчинні у воді. Жири входять до складу клітинних мембран і також служать найважливішим джерелом енергії в організмі.

Білки — головний будівельний матеріал клітин. Будова білків складне: молекула білка має великі розміри і являє собою ланцюг, що складається з десятків і сотень більш простих сполук — амінокислот. Багато білки служать ферментами, які прискорюють перебіг біохімічних процесів у клітині.

Нуклеїнові кислоти, що утворюються в клітинному ядрі, складаються з вуглецю, кисню, водню і фосфору. Розрізняють два типи нуклеїнових кислот:

1) дезоксирибонуклеїнові (ДНК) знаходяться в хромосомах і визначають склад білків клітини і передачу спадкових ознак і властивостей від батьків до потомства;

2) рибонуклеїнових (РНК) — пов’язані з утворенням характерних для цієї клітини білків.

ФІЗІОЛОГІЯ КЛІТИНИ

Жива клітина володіє рядом властивостей: здатністю до обміну речовин і розмноження, подразливістю, зростанням і рухливістю, на основі яких здійснюються функції цілого організму.

Цитоплазма і ядро клітини складаються з речовин, які надходять в організм через органи травлення. У процесі травлення відбувається хімічний розпад складних органічних речовин з утворенням більш простих сполук, які з кров’ю приносяться до клітини. Енергія, що виділяється при хімічному розпаді, йде на підтримання життєдіяльності клітин. У процесі біосинтезу надходять у клітку прості речовини переробляються в ній в складні органічні сполуки. Відпрацьовані продукти — вуглекислий газ, воду та інші сполуки — кров виносить з клітини до нирок, легень і шкіри, які виділяють їх у зовнішнє середовище. У результаті такого обміну речовин склад клітин постійно оновлюється: одні речовини в них утворюються, інші руйнуються.

Клітина як елементарна одиниця живої системи має подразливістю, т. е. здатністю реагувати на зовнішні та внутрішні впливи.

Більшість клітин організму людини розмножуються шляхом непрямого поділу. Перед поділом кожна хромосома добудовується за рахунок наявних у ядрі речовин і стає подвійним.

Процес непрямого розподілу складається з декількох фаз.

1. Збільшення ядра в обсязі; відділення хромосом кожної пари один від одного і їх розосередження по всій клітці; освіта з клітинного центру веретена поділу.

2. Вибудовування хромосом одна проти одної в площині екватора клітини і прикріплення до них ниток веретена поділу.

3. Розбіжність парних хромосом від центру до протилежних полюсів клітини.

4. Освіта з розійшлися хромосом двох ядер, виникнення перетяжки, а потім — перегородки на тілі клітини.

В результаті такого поділу забезпечується точний розподіл хромосом — носіїв спадкових ознак і властивостей організму — між двома дочірніми клітинами.

Клітини можуть зростати, збільшуючись в обсязі, а деякі мають здатність пересуватися.

ТКАНИНИ. ТИПИ ТКАНИН ТА ЇХ ВЛАСТИВОСТІ

Тканина — це група клітин і міжклітинний речовина, об’єднані загальною будовою, функцією і походженням. В тілі людини розрізняють чотири основних типи тканин: епітеліальну (покривну), сполучну, м’язову і нервову.

Епітеліальна тканина утворює шар клітин, з яких складаються покриви тіла, слизові оболонки всіх внутрішніх органів і порожнин організму, а також деякі залози. Через епітеліальну тканину відбувається обмін речовин між організмом і навколишнім середовищем. Клітини епітелію щільно прилягають один до одного, захищаючи організм від мікробів і шкідливих впливів, і здатні до швидкого розмноження, таким чином забезпечуючи постійне оновлення покривного матеріалу. Виділяють кілька видів епітелію — шкірний, кишковий, дихальний та ін. клітини якого розрізняються формою і функціями.

Особливістю сполучної тканини є сильний розвиток міжклітинної речовини. Основні її функції — поживна і опорна. До сполучної тканини відносять кров, лімфа, хрящова, кісткова, жирова тканини.

М’язова тканина утворена м’язовими волокнами. В їх цитоплазмі знаходяться найтонші нитки, які здатні до скорочення. Розрізняють гладку і поперечно-смугасту (скелетну та серцеву) м’язову тканину. За рахунок гладких м’язів, які входять до складу стінок шлунка, кишок, сечового міхура, кровоносних судин, відбувається скорочення внутрішніх органів і зміна діаметра кровоносних судин. Завдяки скороченню кістякових м’язів стає можливим пересування тіла у просторі; особлива будова серцевої м’язової тканини забезпечує одночасне скорочення великих ділянок серцевого м’яза.

Структурною одиницею нервової тканини є нервова клітина — нейрон, що складається з тіла овальної, зірчастої або багатокутної форми і відходять від нього відростків. Більшість нейронів мають один довгий і тонкий відросток відходять від нього відгалуженнями (по ньому збудження передається від одного нейрона до інших нейронів або клітин інших тканин) та кілька коротких, товстих, сильно розгалужених поблизу тіла клітини відростків, що контактують з іншими клітинами і забезпечують сприйняття і проведення нервових впливів до нейрона. Довгі відростки нейронів утворюють нервові волокна. Основна властивість нейрона — здатність збуджуватися і проводити збудження по нервовим волокнам. Збудження поширюється по нейрону і по відростках може передаватися пов’язаних з ним інших нейронів або виконавчих органів (м’язу, залозі).

ОРГАНИ. СИСТЕМИ ОРГАНІВ

Організм людини складається з органів. Орган — це частина організму, що має тільки йому властиві форму та будову і яка виконує певну функцію.

Звичайно орган складається з декількох типів тканин, одна з яких грає першорядну роль.

Органи, об’єднані певною фізіологічною функцією, складають фізіологічну систему. Розрізняють такі фізіологічні системи: покривну, систему опори та руху, травну, кровоносну, дихальну, видільну, статеву, ендокринну, нервову.

В покривну систему входять шкіра і слизові оболонки, що оберігає організм від зовнішніх впливів.

Система опори і руху представлена великою кількістю кісток, що утворюють скелет, і прикріпленими до них м’язами. Вони надають тілу певну форму, захищає внутрішні органи, забезпечують опору і рух.

Травна система включає органи ротової порожнини (язик, зуби, слинні залози), глотку, стравохід, шлунок, кишечник, печінку, підшлункову залозу; їх спільна робота забезпечує надходження в організм їжі та її переробку. Утворилися поживні речовини, необхідні для нормальної життєдіяльності клітин і тканин, що доставляються до них із кров’ю.

В склад кровоносної системи входять серце і кровоносні судини; їх робота забезпечує процес кровообігу, в результаті якого здійснюється постійний приплив кисню і необхідних речовин до клітин і тканин і звільнення їх від продуктів обміну.

Дихальна система, що включає носову порожнину, носоглотку, гортань, трахею і легені, бере участь у забезпеченні організму киснем і звільнення його від вуглекислого газу.

В видільну систему входять нирки, сечоводи, сечовий міхур, сечовий канал. Вона виконує функцію видалення з організму кінцевих продуктів обміну речовин, надлишку води, солей, органічних сполук і отруйних речовин.

Живий організм завжди реагує на зміни, які відбуваються в ньому самому і в навколишньому його середовищі. Реакції організму спрямовані на те, щоб задовольнити виниклі в ньому потреби, захиститися від шкідливих впливів і пристосуватися до мінливих умов середовища. Такий вияв діяльності організму отримало назву функції.

Для нормальної життєдіяльності людині необхідно:

1) підтримання сталості хімічного складу і фізико-хімічних властивостей клітин і тканин, що забезпечується фізіологічними функціями;

2) встановлення безперервного взаємодії з зовнішнім світом і можливість керування своєю поведінкою, що досягається за допомогою психічних функцій.

РЕГУЛЯЦІЯ ФУНКЦІЙ В ОРГАНІЗМІ

Для регуляції фізіологічних процесів у відповідності з потребами організму і змінами навколишнього середовища існує два механізми: гуморальна і нервова.

Гуморальна регуляція фізіологічних процесів здійснюється за допомогою хімічних речовин, які надходять з різних органів і тканин тіла в кров і розносяться нею по всьому організму.

Нервова регуляція фізіологічних процесів можлива завдяки взаємодії органів тіла з нервовою системою. На відміну від гуморальної регуляції нервові впливи завжди призначаються певним органам і тканинам і поширюються у багато разів швидше.

Нервовий і гуморальний способи регуляції функцій тісно між собою пов’язані. З одного боку, на діяльність нервової системи постійно впливають принесені з током крові хімічні речовини, з іншого — утворення більшості хімічних речовин і виділення їх в кров, знаходяться під постійним контролем нервової системи. Тому регуляція фізіологічних функцій в організмі завжди забезпечується єдиним нейрогуморальным механізмом.

Крім того, окремі органи і системи органів взаємно впливають один на одного, завдяки чому досягається саморегуляція всіх фізіологічних процесів організму.

БУДОВА НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ ТА ЇЇ ВЛАСТИВОСТІ

Нервова система поділяється на дві частини: центральну і периферичну.

До складу центральної нервової системи входять головний та спинний мозок, що складається з сірого (скупчення тіл нейронів) і білого (скупчення відростків нейронів) речовини.

Периферична нервова система утворена нервовими вузлами — тілами нервових клітин, що лежать поблизу внутрішніх органів або в їх стінках, і нервами — пучками довгих відростків нейронів, що виходять за межі центральної нервової системи і пронизують всі органи.

За функціями всі нервові клітини поділяються на три типи: чутливі (передають в мозок нервові імпульси від органів почуттів і внутрішніх органів), виконавчі (формують відповідні нервові імпульси і передають їх до відповідних органів) і інтернейрони (здійснюють зв’язок між чутливими і виконавчими нейронами).

Виконавчі нейрони, що керують діяльністю людського тіла, діляться на два типи. Одні з них — рухові нейрони — посилають нервові імпульси до скелетних м’язах, викликаючи скорочення м’язів; інші контролюють діяльність внутрішніх органів. Тому периферична нервова система поділяється на соматичну (керуючу діяльністю скелетних м’язів) і вегетативну (регулює роботу внутрішніх органів) нервову систему.

Найважливішою функцією нейрона є генерація збудження і передача нервових імпульсів іншим клітинам. Нервовий імпульс, який виник у тілі нейрона, пробігає по всьому довгого відростка. Закінчення довгих відростків, підходячи до інших нервових клітин, утворюють спеціалізовані контакти, функція яких полягає у передачі впливу від однієї нервової клітини до іншої. Це вплив може бути як збуджуючу, так і гальмуючим. При порушенні нервової клітини в нейроні виникає свій імпульс, який, поширюючись по довгому відростка, здатний, в свою чергу, порушити цілу групу нейронів, які перебувають з ним у контакті. При гальмуванні нервовий імпульс ускладнює або тимчасово блокує розвиток в нейроні збудження, перешкоджаючи його поширенню в нервовій системі. Завдяки взаємодії збудження і гальмування в кожен момент часу нервові імпульси можуть формуватися тільки в строго певній групі нервових клітин, що забезпечує координовану діяльність нервових клітин.

РЕФЛЕКС

Рефлексом називається реакція організму у відповідь на подразнення чутливих утворень — рецепторів, що здійснюється за участю нервової системи. Рецептори мають високу чутливість до специфічних для них подразників і перетворюють їх енергію у процес нервового збудження.

Рефлекси здійснюються завдяки наявності в нервовій системі рефлекторних дуг — ланцюжків нервових клітин (нейронів), які з’єднують чутливі клітини з м’язами або залозами, які беруть участь у виконанні рефлекторної реакції. Прості рефлекторні дуги можуть складатися всього з двох нейронів — чутливого і виконавчого. Складні рефлекторні дуги утворені ланцюжком з чутливого, вставочного (одного або декількох) і виконавчого нейронів. Частина рефлекторної дуги, що розташовуються в певній ділянці центральної нервової системи (інтернейрони і виконавчі нейрони), називається нервовим центром даного рефлексу. Нервовий центр управляє діяльністю будь-якого органу або системи органів.

Рефлекторний принцип діяльності характерний для роботи як спинного, так і головного мозку.

Багато прості рефлекси належать до розряду вроджених. Людина володіє певним набором вроджених рефлексів, для здійснення яких організм забезпечений відповідними нервовими зв’язками — готовими рефлекторними дугами. Ці рефлекси називаються безумовними.

Проте більшість складних поведінкових реакцій є результатом пристосування організму людини до конкретних умов існування; нервові шляхи для їх реалізації формуються протягом життя. Ці рефлекси називаються умовними. Завдяки умовним рефлексам можливе навчання людини навичкам і його пристосування до мінливої середовищі.

Точність виконання рефлекторної реакції контролюється нервовим центром даного рефлексу за принципом «зворотного зв’язку»: в процесі діяльності рецептори, розташовані у виконавчих органах, посилають в мозок сигнал — інформацію про хід виконання рефлекторного акту, що дозволяє нервовим центрам в разі необхідності вносити термінові зміни в роботу виконавчих органів.

СПИННИЙ МОЗОК

Спинний мозок розташований усередині хребетного стовпа. Він починається від головного мозку і має вигляд білого шнура діаметром близько 1 див. Всередині спинного мозку, по всій його довжині, проходить вузький центральний канал, заповнений спинномозковою рідиною.

Спинний мозок складається з розташованого в центрі сірого і навколишнього його білої речовини. В сірій речовині знаходяться тіла виконавчих і вставних нейронів, а в білому — їх відростки.

Спинний мозок складається з 31 сегмента. Від кожного сегмента відходить пара спинномозкових нервів, що починаються двома корінцями — переднім і заднім. У передніх корінцях проходять рухові волокна, а чутливі волокна входять у спинний мозок через задні корінці і закінчуються на вставних і виконавчих нейронах. Спинномозкові нерви спрямовуються до відповідних м’язів і органів тіла.

Спинний мозок виконує дві основні функції: рефлекторну і провідникову.

Рефлекторна функція полягає в тому, що спинний мозок забезпечує здійснення найпростіших рефлексів і бере участь, поряд з головним мозком, в більш складних рефлекторних реакціях.

Провідникова функція спинного мозку полягає у проведенні нервових імпульсів від рецепторів шкіри, м’язів і внутрішніх органів у головний мозок (через білу речовину спинного мозку) та передачі імпульсів головного мозку до виконавських нейронів спинного мозку. Ушкодження спинного мозку і периферичних нервів призводять до порушення провідникової функції, що виражається або у втраті чутливості у відповідних ділянках тіла, або в паралічі певних м’язів.

ГОЛОВНИЙ МОЗОК

Головний мозок — самий великий відділ центральної нервової системи, розташований у порожнині черепа. Виділяють задній, середній і передній відділи головного мозку.

Задній мозок складається з довгастого мозку, моста і мозочка. Довгастий мозок — безпосереднє продовження спинного. У ньому знаходяться нервові центри, що регулюють життєво важливі функції (дихання, травлення, діяльність кровоносної системи, ряд захисних реакцій). Звідси відходять нерви, що керують діяльністю язика, глотки, гортані, щитовидної залози, великих кровоносних судин, внутрішніх органів.

Міст утворюється продовженням довгастого мозку; від нього відходять лицьові і слухові нерви. Через міст проходять нервові шляхи, що зв’язують передній і середній мозок з довгастим і спинним мозком. Позаду довгастого мозку і мосту, у потиличній частині, розташований мозочок, який бере участь у координації рухів, підтримці пози і рівноваги тіла, управлінні багатьма функціями внутрішніх органів.

Середній мозок з’єднує передній мозок із заднім; тут розташований цілий ряд важливих чутливих і рухових центрів, у тому числі центри зору і слуху.

Передній мозок складається з двох відділів: проміжного мозку та великих півкуль. До складу проміжного мозку входить безліч центрів, які керують функціями внутрішніх органів, регулюють температуру тіла, відповідають за відчуття спраги, голоду і насичення. Великі півкулі переднього мозку зверху покриті сірою речовиною — корою великих півкуль, що має складчасту будову. Під корою в глибині півкуль скупчення сірої речовини утворюють підкіркові ядра. Кора великих півкуль відповідає за сприйняття надходить у мозок інформації, управління складними формами поведінки, бере участь у процесах пам’яті, розумової та мовленнєвої діяльності людини. Вона складається з чотирьох долей — лобової, тім’яної, скроневої і потиличної, у кожній з яких знаходяться області, що відповідають за прийом певного виду інформації. У кожне півкуля ці сигнали поступають із протилежної сторони тіла.

Специфічною особливістю людського мозку є наявність у ньому мовних центрів і спеціалізація півкуль. Ліва півкуля відповідально за здійснення математичних операцій і процесу мислення; тут же знаходяться слуховий і руховий центри мови, забезпечують сприйняття усної та формування усного та писемного мовлення. Права півкуля бере участь в процесах образного мислення, виконує провідну роль у розпізнаванні людських осіб і відповідально за музична і художня творчість; воно відповідає і за впізнавання людей по голосу і сприйняття музики.

Для нормального існування організму необхідно збереження цілісності всіх відділів центральної і периферичної нервової системи. Пошкодження окремих ділянок мозку, пов’язану із загибеллю нервових клітин, призводить до порушення різних функцій.

Короткий опис статті: будову людини Особливості будови, фізіології та хімічного складу клітки. Типи і властивості тканин. Характеристика системи органів — частин організму, мають властиві тільки їх форму та будову і виконують певну функцію. Регуляція функцій в організмі. Будову організму людини:, клітини , тканини , органи , нервова система і мозок

Джерело: Реферат: Будова організму людини: клітини, тканини, органи, нервова система і мозок — Xreferat.com — Банк рефератів, творів, доповідей, курсових і дипломних робіт

Також ви можете прочитати